Дуже мало видатних художників ставали відомими за життя, в-основному їх геніальні шедеври визнавались вже після смерті художника, хоча навряд чи це їм було вже  потрібним. Багато митців, якщо не жили в злиднях, то достатньо скромно. Та непередбачувана доля була більш поблажливою до одного із найвідоміших художників світу – Мікеланджело Буанаротті, твори якого вважалися найвищим досягненням мистецтва Відродження ще за його життя.
 
Талановитий майстер займався не тільки живописом, але й архітектурою, скульптурою, поезією та інженерією. Найбільш відомим твором митця є фрески, що знаходяться на стелі Сікстинської капели, про які, одного разу, Вільям Дюрент висловив думку:”У своїй єдності фрески – це найбільше досягнення людини в історії живопису”.

У кінці 1503 року  на початку 1504 року, Мікеланджело виконав своє перше живописне замовлення – тондо ”Свята родина” інша назва – ”Мадонна доні”, яке написане на честь одруження  Анджело Доні та Магдалени Стронци. Майстер, під час роботи над картиною, мислить не тільки як художник, але й як скульптор, адже пластика фігур є більш важливою, як фарби та колорит полотна. У картині спостерігається складне відображення постатей та трактування форм тіла людини. Мікеланджело намагається підкреслити єдність фігур, завдяки складному поєднанню драпування із гладкими поверхнями. На тондо зображена Мадонна, яка нахилилась вправо для того, щоб взяти Немовля, яке зручно вмостилось на колінах у Йосифа. Позаду – розміщені п’ять юних оголених атлетів, які неначе вносять у загальну композицію героїчну ноту, яка характерна для робіт майстра. У роботі, митець використовує холодні та виразні тони, які яскраво підкреслюють у людини її скульптурну опуклість.
 

Через деякий час, Мікеланджело одержує замовлення на розпис у Палаццо Веккьо Зали Великої Ради  гонфалоньєра  П’єро Содеріні із Флоренції. Робота  ”Битва при Кашині”, названа на честь невеличкої перемоги флорентійського війська над пізанським (1364 рік). Дану роботу автор завершує влітку 1506 року, оскільки був змушений перерватись на поїздку до Риму, внаслідок термінового виклику Юлія II.


Пізніше – художник починає працювати над однією із своїх найвидатніших робіт – розпис Сікстинської капели. Дане замовлення "розтягнулось” на багато років  і недобре позначилось на здоров’ї самого Мікеланджело. Приміщення вражає своїми розмірами: 40,9 м завдовжки та 13,4 м завширшки, тому майстру прийшлось докласти чимало зусиль для здійснення красивого задуманого зображення. Фрески Сікстинської капели є дуже складною структурою, що складається із різних намальованих елементів окремих сцен, фігур та архітектурної декорації. По обидва боки відносно центральної частини стелі капели, під намальованим карнизом, зображені фігури пророків та язичницьких сивіл, які сидять на тронах. Між карнизами є поперечні смуги, які розмежовують великі та дрібні оповідні сцени із Книги Буття. У сферичних трикутниках та люнетах, які знаходяться під розписом, також зображені біблійні сцени. 

У центральній частині стелі Сікстинської капели, Мікеланджело розмістив дев'ять композицій, які були присвячені біблійним сюжетам. Фрески мають назви: ”Відділення світла від темряви”, "Створення Єви”, "Створення Адама”, "Сп’яніння Ноя”, "Потоп”, "Гріхопадіння” та ін.. По обидві сторони від фресок, на схилах склепіння, митець намалював фігури сивіл (віщунів) і пророків, а на розпалубках та люнетах над вікнами – так-звані предки Христа та епізоди із Біблії. Старання митця не були даремними, адже ансамбль, який включає більше, ніж триста фігур вражає своєю правдоподібністю та є своєрідним натхненним гімном розуму та красі людського тіла.

Якщо ж розглянути фреску "Відділення світла від темряви”, то в образі могутнього Творця, Мікеланджело, перш-за-все підкреслює рухи Його рук, які насправді здатні створити весь світ та дати життя людині. Пророків характеризує інтелект, титанічна сила, піднесена краса та прозорлива мудрість. Митець, для кожного свого персонажу, знаходить індивідуальні жести, рух, поворот тіла та особливу позу.

Найбільш відомою фрескою є "Створення Адама”, адже глядача зачаровує сама ідея полотна та її віртуозне виконання, на ньому матеріальне і духовне стають нерозривно цілим та єдиним. Композиційним та смисловим центром фрески є простягнута рука Творця до Адама. Їхні руки ще не стикнулись, але між ними ніби вже проскакує життєдайна іскра для першого чоловіка на землі. Руки Бога та Адама знаходяться  на пересічних площинах, завдяки чому, художник створює ілюзію руху, неначе сам митець прагне вдихнути життя у власне творіння.

Фрескам Сікстинської капели, як і будь-яким іншим роботам художника, притаманна напружена та інтригуюча виразність композиції, малюнка, чіткість пластичного ліплення. Відносно кольорової гами, то роботам Мікеланджело властиві вишукані та приглушені відтінки кольорів.

Саме Мікеланджело вперше, після грецьких скульпторів, показав, що оголене тіло нерозривно поєднано із мистецтвом, адже для художника, окрім краси людського тіла іншої краси не існувало.

Художник серйозно переймався майбутнім Італії і в 1520 роках Мікеланджело охоплює песимізм, внаслідок загибелі у країні  громадянських та  політичних свобод. Протягом 1536-1541 рр. митець працює над фрескою ”Страшний Суд”, яка вражає нас своїми трагічними образами та гіркими роздумами про безнадійне людське життя та болісні пошуки істини. Зверху на фресці зображені всі страсті Христові, посередині – фігури могутнього Христа та засмученої Матері Божої. Вони відокремлені від пророків та апостолів за допомогою зображення порожнечі. У центрі середнього поясу розміщені янголи із книгами та трубами в руках. Внизу – знаходиться пекло, всередині якого зловісно поблискують очі чорта. Цим самим художник нагадує нам, що жодна людина не врятується на Страшному суді, якщо її помисли та дії не є чистими. Самі ж люди на фресці  рухаються в різних напрямках: праведники летять вгору, грішники ж наповнюють правий нижній кут, де вже їх зачекався  Аїд – володар підземного царства, обвитий зміями.


Останніми творами митця були дві фрески ”Навернення Павла” (1542-1546) та ”Розп’яття св. Петра” (1546-1550), які розміщені у капелі Павла ІІІ. На жаль, власні переживання Мікеланджело витісняють із його робіт красу. Художник вважає, що людське тіло є в’язницею для душі, тому, цілком зрозуміло, що на фресках зображені не  прекрасні оголені атлети, а незграбні, важкі та грубі фігури. Стан душі, митець передає за допомогою перебільшених гримас, поз та фігур людини. Фрески мають розміри 6,25м на 6,61м. У центрі кожної, розташовані основні герої у вирішальний момент життя. Герой знаходиться на фоні пологих пагорбів без чіткої лінії горизонту, завдяки такому авторському рішенню, земля стає схожою на море.

Після завершення роботи над фресками, Мікеланджело більше не працював над живописом, пояснюючи це похилим віком.

 

Вклад митця у світове мистецтво є неоціненним, адже Мікеланджело за допомогою власних робіт, показав всю красу, величність людського тіла  та геніальність людини як творіння Божого.